Як колись у давній казці - мабуть, чули ви -
чаклуни - ті, що трошки добріші -
присипляли козака та люляли, -
мовляв, ранок - певна річ, мудріший.

Як вночі якось дівицю бідний парубок
повертав на обійстя подружнє -
й затужився, та дарма: це - марево,
а світанок - він не більш сутужний.

Як затяті чародії-чорнокнижники,
ворожбити, відьмаки-радикали
наварили те чар-зілля із вижимків -
й ранок з вечором переміняли.

Як поснули і дівки-соромітниці
після клятого зілля й застілля,
ну, а ввечері - куди подітися -
знов набражимося до похмілля.

І виходить - казкарі нагріли скрізь таки
нас, трудящих, отими казками.
А насправді - тим, хто зілля тріскає,
ранок з вечором - завжди те саме.