Тебе зустріти - зовсім не чекав,
як не чекають на стихійне лихо.
Та я відразу знадився, - мовляв,
я не боюся людської зловтіхи.

Педагогічний виявив я хист
і припинив усі твої загули.
Та за тобою тягся довгий хвіст, -
довжезний хвіст пригод твоїх минулих.

Я досхочу потовк дружків твоїх -
немов зерно при трієрній обробці, -
хоча були, напевне, серед них
цілком порядні й гарні досить хлопці.

Я потрафляв всім примхам чимскоріш,
й усіх ночей було мені замало.
Я через тебе ліг був під леміш,
але, на щастя, все ж не зовсім вдало.

Якби мене чекала ти в той час,
коли в халепу вскочив невеличку, -
тобі хоч що я потім би припас,
хоч Фурцевої хатні черевички!

Й коли б моїм не грала почуттям,
не шльондрала, поводилась як леді -
я б присвятив тобі «великий злам»
і всі томи Малих енциклопедій.

А ось тепер - іди собі, амінь!
Від ласк твоїх бере мене перестрах,
як керівництва західних країн
лякає тінь «стихійного протесту».