Їдучи до закордону,
нервів втратиш цілу тонну,
ще й паперів - кілька тонн.
А у групі є хтось пильний,
перевдягнений в цивільне,
це вже - як закон.

А за місяць до вояжу
не минути інструктажу,
як вестись на чужині.
Напучають підопічних,
щоб стосунків потойбічних -
боронь бог, ні-ні!

В мене втупилась спідлоба
у цивільному особа:
«В нас - взаємний інтерес!
Тато мій - козак, киянин,
отже, сам я - росіянин,
член КПРС».

Дбав весь час він про секретність,
й виявляв таку шляхетність,
й брав на око кожну річ,
бо за вимогами служби
він шукав моєї дружби
просто день і ніч.

Він всю ніч робив нотатки
й замість шопінгу ліг спатки;
я б один гайнув, проте -
я ж іще не божевільний:
цей зодягнений в цивільне -
майстер карате.

Він хвостом за мною бігав,
здатний на усякий вигад,
він зі мною спав та їв.
А якось впустив я гроші
й зазирнув до нього в зошит, -
мало не зомлів!

Він писав, що в Амстердамі
причіплявся я до дами,
й не вилазив із калюж,
а на Ейфелевій башті
я униз плювався, - зважте! -
й бігав в «Мулен Руж».

Він отак мене знеславить,
в шпигуни залічить навіть,
а тоді вже - неталан:
більше візу не відкрити
ні до Кіпру, ні до Криту,
тільки - в Магадан...