Ізнов усі летять Москва-Одеса,
мені ж - потрібно Умань-Павлоград...
А он пройшла при формі стюардеса - як принцеса,
як втілення польотних всіх принад.

У Вінницю - лети без перепон,
й над Ужгородом - теж безхмарне небо,
відкриті Київ, Харків та Херсон,
і Львів - але мені туди не треба.

Не тямлять в довідковій ні бельмеса,
на запит мій - хихикають чогось:
«Тепер уся увага, - кажуть, - рейсу на Одесу,
а потім - з вами теж розберемось».

Я теж громадянин та пасажир,
поваги вимагаю я до себе!..
Запрошують до рейсу на Каїр? -
Там спека, і мені туди не треба.

Вже нудить від прочитаної преси, -
це зал чекальний, чи читальний зал?
З Москви, диви, літають неотеси до Одеси,
а де тут наш, місцевий термінал?

Мені потрібно в рідний свій куток,
а на табло - якась Адис-Абеба;
й нащо мені отой Владивосток? -
Там холодно, й мені туди не треба.

Питають в мене знову про адресу:
«А що це - Умань, й де це - Павлоград?
Вам, може, - до психичного конгресу, у Одесу? -
Ви дуже підходящий експонат!»

Дали б мені додому вже квиток,
у бізнес-класі - місце будь-котре би...
Тим часом оголошують Бангкок
і Делі, а мені туди не треба.

«Вам швидше - на автобусі-експресі!» -
Кричать мені, й не садять у літак.
А від Москви до самих наших кресів - до Одеси -
літають люди, й теж я хочу так!

До рідних би полинути країв, -
та лайнер вилітає у Ентеббе;
а можна ще - в Найробі, в Тель-Авів, -
хоч зараз, та мені туди не треба!

...Аж ось й мої згадали інтереси,
а то усе - Брюссель, чи то Марсель...
Дивлюсь - мене відводить стюардеса (міс Одеса)
на літачок - дитячу карусель!

Ось так, - зв’язавсь з підступними людьми,
вони глузують з мене - аж гикають...
Мені це остогидло, чорт візьми,
і я лечу туди, куди пускають!