Парадний хід мені набрид, -
проситися ніяк не звикну;
тому ходжу крізь чорний хід
й виходжу, коли що, у вікна.

А учора - збентеженого,
не сповна протвереженого,
у пивній мене вразили
некультурними фразами.

Це так огидливо було -
мій гнів назовні враз проринув,
і, незважаючи на скло,
я вийшов навпрост крізь вітрину.

І мене, геть заюшеного,
боронитися змушеного,
як я був - у амбіції -
дотягли до міліції.

А там, зробивши кілька вправ
мені по ребрах - в знак догани, -
мені ще й присудили штраф:
бач, в їхнім місті - хуліганив!

Ну, а потім - обчищеного,
у «мавпятник» поміщеного -
вклали спати начальнички
поперек на тапчанчики.

Прокинувся - іще пітьма,
та хміль устиг я розігнати;
підвівся - й до вікна притьма,
а на вікні - залізні ґрати!

І мене, загартованого,
на всі ратиці кованого -
ця досадна притичина
унівець спантеличила.

А вранці, під замковий грюк,
я вийшов з камери крізь двері...
У двері! Мов якийсь селюк!
У заяложеній манері!

І тепер мене, зганеного,
прямо в серце пораненого,
мучать приступи совісті
й дефіцит винятковості.