Облиш мою сокиру кам’яну!
І більше в моїх шкурах не фасонь!
Мовчи, бо зараз матом вже загну!
Сиди й пильнуй, кажу тобі, вогонь!

Ховати мухоморівку не смій, -
не зазіхай на святість наших свят!
Не прибрано в печері родовій, -
розбестилася ти в матріархат!

Тобі рота заклею я, -
пан тут я над родиною!
Надихаюсь ідеєю
я первіснообщинною.

Там мамонта заб’ють, і буде крик, -
поділять здобич порівну ось-ось...
Не можу ж я сидіти тут весь вік, -
мені потрібно вбити хоч когось!

До мене зараз прийдуть два жерця,
так ти ж не вийди голою до них!..
Вік кам’яний - а в тебе й камінця
нема ніколи, мамонтам на сміх!

П’ять би жон мені, купою, -
розібрався би з вами я!
Та одну тільки щупаю,
позаяк - моногамія.

А все - твоє походження дурне!
Мій дядько, що десь дівся восени,
заздалегідь застерігав мене
не брати людожерихи-жони!

І не бреши на зборах шаману,
що хтось до тебе лізе без пуття!
Не намовляй на молодь племінну, -
вона надія наша й майбуття!

Тобі рота заклею я, -
пан тут я над родиною!
Надихаюсь ідеєю
я первіснообщинною.

Ну що ричиш, тебе ж іще не б’ють.
Віддай тесло, по-людському прошу!
І шкури де? Запхала десь, мабуть?
До трьох рахую, потім - укушу!