У мене дивний смак та забаганки,
натура екзотична, бо хибка:
я одночасно можу гризти склянки -
і Пушкіна зубрю без словника.

В мені два «я», що б’ються спозарання,
особи дві - несхожих двох людей:
один бажа фігурного катання -
перемикає другий на хокей.

Я зроду не втрачав самоконтролю,
особа перша - стримана така;
та часто виривається на волю
персона у подобі босяка.

І я давлю в собі цю скотиняку -
у мене ж бо від неї печія, -
хоча й боюся: може, з переляку
давлю не те, що треба, друге «я».

Коли являю сторону культурну
(не рівну всім свиню, а навпаки) -
буфетниці годують мене дурно,
і в позичку прилащують жінки.

Та ось - я забуваю враз манери,
аж ось - я крокодил та гамадрил:
сиджу - й згризаю капосно фужери,
пошпуривши всіх Пушкіних під стіл.

...А суд іде, зал дихає у спину...
Вельмишановний пане судія!
Повірте, це не я розбив вітрину -
а підле, безсоромне друге «я».

І я прохаю: не судіть суворо!
Ви дайте строк (не в казні, ясний пень) -
і в суд піду лиш в якості спецкора,
а в тю́рми - у відвідувацький день.

 
 
 
 

Не битиму в майбутньому вітрини
й обличчя стрічних, - так собі й пиши!
З’єднаю я обидві половини
моєї незвичайної душі.

Це буде найістотніша заслуга,
звитяга найсуттєвіша моя!
Мені чужа моя особа друга,
це не моє противне друге «я».