Панночка Правда в ошатних одежах ходила, - вбралась, казала, для вбогих, злиденних, малих... Хлопка Брехня на гостини її заманила, й каже: «Вже пізно, лишайся, мабуть, на нічліг». Й тільки безклопітна Правда безжурно заснула, добре вгостившись того і сього перед сном, хитра Брехня з неї ковдру на себе стягнула, Правду розглянула - і вдовольнилась цілком: та́к собі, кажучи правду, жіночі принади, баба як баба, не варта, їй-бо, суєти... Чесно, - в Брехні і не знайдеш відміни від Правди, звісно, якщо до голизни обох роздягти! Випадок трапивсь - дарма не розводь сентименти... І не проґавила слушну нагоду Брехня: гроші, одежу забрала, усі документи, гребінь з бурштином - і збігла, і доброго дня! Тільки на ранок помітила Правда пропажу - і сторопіла, оглянувши тіло своє: хтось уже встигнув на Правду намазати сажу (правда, крім цього - усе залишилось як є). Правда сміялась, коли в неї гиддю жбурляли: «Бре́хні все це! На Брехні́ одежини мої!» Вбогі тимчасом на неї заяву уклали, де обзивали дурними словами її. Голу оту - ганьбували всім скопом злорадо (може, тому, що чистісінька спершу була): «Бреше тут погань якась, що вона, ніби, Правда, ну, а сама - доварнякалась он догола!» Вдумливо так підборіддя рукою підперши, висновок Правді зліпили із твані огуд: «Вислати примусом! За кілометр сто перший! В двадцять чотири години! Не трібний і суд!» Правда оголена - богом клялася, ридала, довго хворіла, тинялась, загрузла в боргах; спритна Брехня скакуна чистокровного вкрала й десь поскакала на довгих моторних ногах.
       
Й досі за Правду воює дивак перехожий, правда, при цьому дурниці верзе навмання: нібито Правда доконче в свій час переможе, тільки поводитись має, як явна Брехня... Часто, погодившись просто вгоститись по стопці, навіть не знаєш, куди занесе на спання. Можуть, бува, й роздягти, - бережіть себе, хлопці! Мить - і в штанах твоїх ходить підступна Брехня; мить - і конем твоїм править непевно Брехня; мить - і з очей твоїх вже виглядає Брехня.
© М.В.Шевченко. Переклад, 2020