В сузір’ї (чи що воно?) Тау Кита -
нічого не ясно і темно:
сигнал посилаєм (як начеб листа) -
а нас посилають взаємно.

На Тау Киті -
все складно в житті,
й не варт у зв’язку несерйозному
чіпати братів цих по розуму!

І ось я - не вхопиш мене на льоту! -
в секретній літаючій мисці:
мене відрядили на Тау Киту,
щоб все з’ясував я на місці.

А з Тау Кити -
верзуть щось брати,
бо в таукитайської братії -
припадок, кажись, психопатії.

Я тихо у анабіозі лежу,
а таукитяни буянять;
у рубку на їхній сигнал не біжу, -
в ефірі вони хуліганять.

У таукитів -
бракує геть слів,
а устрій - цілком буржуазний;
та й гумор у них - невиразний.

Притаукитянив я свій зореліт
(щоправда, погнувши дві дюзи),
і крикнув по-таукитянському: «Shit!» -
що значить: «Вітаю вас, друзі!»

У таукитян
весь вигляд - обман,
подобу небачену мають:
то з’являться, то пропадають...

Що таукитянин - як той папуас,
зарані мені натякнули.
Кричу їм: «Галактика в шоці від вас!»
Вони - лиш єхидно мигнули.

На Тау Киті -
умови не ті:
нема атмосфери донині.
А так - вони дуже гостинні.

У запалі щось я про матір сказав,
а поруч в них робот тинявся;
і так він буквально мене переклав,
що трошки я навіть змішався.

Та таукити -
такі, бач, хлюсти! -
по п’ятій уже наливають,
й то з’являться, то пропадають...

«Гей, браття за статтю!» - гукав я дядьків;
ні відгуку, лайся - не лайся.
Тож таукитянку за грудки схопив:
«Що́ з вами не так? Зізнавайся!»

Вона мені: «Геть!
Ти про́стий, мов кметь!
Не хочем з дядьками ми знатись,
а будем тепер брунькуватись!»

...Як звідти чкурнув - не збагну взагалі,
і мучить питання ідейне:
а що́ як - пройшло три віки на Землі
під впливом теорій Ейнштейна?!

А що́ як і в нас -
в негаданий час
скасоване зовсім кохання,
й тепер і у нас - брунькування?..