День прекрасний - і тепло, й не тане,
Мабуть, є у природи ресурс.
Ну... і поки нема ще туману
На ліричний лягаю я курс.

Серце б’ється, немовби мертвецьки
П’яний я, мов по вінця налив:
Просто випив я шість по-турецьки
Кави чорної - і перегрів!

Доз подібних не радять нам пити,
Виявляти свої почуття!
А ще кажуть, що можна й не жити,
Віртуозно минати життя.

Жити можна, і треба, й нестрого:
Ревнувати, страждати, і пить.
І життям не кульгати убого, -
Дихать ним і оспівувать мить!

А ні то й не встигнеш моргнути,
І пора вже зіграти в труну.
Тобі суму й жалю не минути,
Та... пора обривати струну!

Треба так, що коли підсумуєш
Все, що пройдено, - сам ти сказав:
“Ну і все ж таки жив я не всує, -
Пив, кохав, ревнував і страждав!”

Ні, а все ж то природа багатша!
День який! Що поезія? - злет!
Певен, я написав то інакше,
Ніж хотів. Що ж, бо я - не поет.