Пройшла пора всіх вступів і прелюдій, -
Усе гаразд - я лжі не розігрів:
Мене до себе кличуть знані люди,
Щоб я співав «Облаву на вовків»...

Хтось, може, запис чув десь із вікон,
І, мабуть, юшки з дітками не звариш -
Як знати, - а придбав магнітофон
Який-небудь не рядовий товариш.

І в будень тут повеселитись ніде,
В сімейнім колі, де нема спокус,
Тихенько, щоб не чули їх сусіди,
Натиснув він на чорну кнопку «пуск».

І хоч не розібрав останніх слів, -
Поганий дубль дістали на роботі, -
І він почув «Облаву на вовків»
І те, що там було на тім звороті.

Прослухав і розсердився небавом,
Як на півслові обірвавсь куплет,
Підняв він трубку: «Автора « Облави»
Пришліть до мене завтра в кабінет!

Я не хильнув для смілості винця, -
І стримуючи гикавок ораву,
З порога - від початку й до кінця -
Я прокричав оту свою «Облаву».

Його просили діти, безперечно,
Про усмішку привітну на лиці, -
А він сприйняв мій спів добросердечно,
І сам аплодував наприкінці.

Коли коньяк у келих наливав,
Невидима відкрилася завіса,
Він випалив: «Про мене ти співав!
Про нас, про всіх - які вовки, до біса!»

...Ну все, тепер, звичайно, щось-то буде -
Уже три роки в день по п’ять дзвінків:
Мене до себе кличуть знані люди,
Щоб я співав «Облаву на вовків».