Я не люблю фатальність хижооку,
І від життя не втомлююсь щодень.
Я не люблю найгіршу пору року,
Як не співаю радісних пісень.

Я не люблю цинізму - серце крає,
В захопленість не вірю, та ось ще -
Коли чужий мої листи читає,
І заглядає в них через плече.

Я не люблю коли - наполовину,
Як зустрічаю раптом десь хамул.
Я не люблю, коли стріляють в спину,
Я також проти пострілів впритул.

Ненавиджу плітки усяких версій,
Черву підозри, почестей хвалу,
А ще - коли так довго проти шерсті,
А ще - коли металом аж по склу.

Я не люблю нахабність цю розкуту,
Не бачить, коли котиться сльоза.
І прикро як, що слово «честь» забуто,
І з наклепів спалахує буза.

Коли я бачу, що нема розкрилля -
Нема жалю, причина в тім проста:
Я не люблю насилля та безсилля,
Та жаль мені розп’ятого Христа.

Я не люблю, коли боятись мушу,
І боляче, коли невинних б’ють.
Я не люблю, як лізуть мені в душу,
І в ній, де хочуть, там завжди плюють.

Я не люблю віруючі арени,
Хоча на них мільйон я не згублю.
Нехай колись великі будуть зміни -
Цього довіку я не полюблю!