Крізь бої нескінченні - незміряну путь
він пройшов зі своїм батальоном,
а додому його - за заслуги, мабуть, -
санітарним везли ешелоном.

Від попутки зробив перший крок -
й занімів, біля хвіртки заклякши.
А над дахом, із комину - звичний димок
підіймавсь ніби якось інакше.

Не дивилися вікна у вічі йому,
і немовби посупилась хата,
і чогось не видати хазяйку саму,
що не вийшла зустріти солдата.

Пси цепні - аж захрипли уже.
Він пройшов через двір до порога,
зачепився у сінях за щось за чуже,
двері шарпнув - ослабнули ноги.

Там на місці його засідав за столом
самовпевнений інший хазяїн.
І хазяйка при ньому, й вечеря - з вином,
і колиска видніється краєм.

Це виходить, що поки у бій
він ішов кожний день без спочину,
той усе переставив в домівці оцій
і по-своєму все перекинув.

Він ходив там під богом, - під богом війни,
артилерія їх накривала;
тільки кулі у спину - страшніші вони,
тільки зрада - до серця дістала.

Він себе в попереку зігнув,
кулаки заховавши в шинелі:
«Вибачайте, добродії, що завернув
мимохіть до чужої оселі».

Мов, любові та згоди вам, й довгих років,
й щоб завжди на столі - паляниця...
Ну, а той - навіть вухом на це не повів,
ніби так воно все і годиться.

Він тремтіння в колінах зборов,
причинив тихо двері до хати, -
тільки вікна відкрились, коли він пішов,
й подивилися вслід винувато.