- Затремтить душа, тугу виплаче, -
може, горе ще - невеличке.
Бо життя - як кріс: то - відбій в плече,
то - курок заїсть, то - осічка.

Ой ти, доленько нещаслива,
царські милості - ой, мінливі!

* * *
- Я - привид, видиво,
мара, але
повір сусідові:
мені тут зле!

З нудьги страшезної
й холодних стін -
хоч безтілесне я,
у мене - сплін...

Може, чув ти тари-бари десь:
всіх лякаю день при дні, -
та отак комусь примаритись -
зовсім не кортить мені.

Скоро, може, - смерть тобі,
дуже перепрошую...
А до того, далебі, -
зви мене Тимошею.