Ну, виходь, я тобі присвячу серенаду!
Хто тобі серенаду іще просвистить?
Можу - цілу добу, до упаду,
як натхнення мене навістить!

Це я поки що тільки жартую та кплю,
це я поки тримаю фасон.
Я образу терплю, та коли я скиплю -
я палац підпиляю, спалю, розвалю,
як не визирнеш ти на балкон!

Ти відгукнись до мене неодмінно,
розбійницькому серцю не відмов!
Так вийди, вийди, вийди вже, Горпино,
послухай серенаду про любов!

Гей-гей-гей, тинди-ринди!
От коли б думками не шмигала ти десь-інде,
я б тоді, як в пісеньці,
сів би попід присінці,
й ми б лузали соняхи без принди.

Вся рідня моя щодо дарунків не скнара, -
на весілля притягнуть кори на усіх.
Так у чому тобі я не пара,
так чому я тобі не жених?

Так тебе я кохаю, що ніччю не сплю,
а удень - голова як в чаду.
От і голос зірвав, і сиплю, і хриплю,
я себе загублю, може, й зовсім згублю,
але врешті - тебе украду!

Я женихів твоїх - через коліно!
Я попсую твоєму тату кров!
Так вийди, вийди, вийди вже, Горпино,
не нищ мою розбійницьку любов!

Гей-гей-гей, тари-бари!
От якби ти, Груне, клопоталась при амбарі,
я б тоді, як в пісеньці,
сів би попід присінці,
й ми б лузали соняхи у парі.

Так давай вже, Горпинко, весілля призначим!
Серце нечисті - чисте моє - не розбий!
І залишу я дідькам чортячим,
через тебе залишу розбій!

Наспіваю тобі, напою, захмелю,
й на дружків я знайду угомон;
я замовлю новіший концерт скрипалю -
ще й знайомі в Кремлю надішлють по рублю, -
тільки визирни ти на балкон!

Оці мої освідчення терпи-но,
бо це - кохання справжнє, c’est la vie...
Ялинки-дринки, вийди вже, Горпино,
тебе ж - ти бачиш? - будять Солов’ї!

 
 
 
 

Гей-гей-гей, витребені!
Годі вдома киснути, немов на бюлетені!
Треба нам, як в пісеньці,
сісти попід присінці
та лузати соняхи зі жмені...