Коли я відспіваю й відіграю,
На чому й де закінчу - не вгадать?
Але одне напевно лише знаю:
Хотітися не буде ще вмирать.

Посаджений вже на ланцюг пошани,
І ланки слави вже не по зубах.
Гей! Хто в ворота стукав з-за паркану
Кістяшками по кованих скобах?

А там мовчок, але стоять там, знаю,
Кого не вдержать ланцюгові пси.
Та раптом над парканом помічаю
Знайомий серп гострішої коси.

Я перетру і той, срібний, нашийник,
І золотий ланцюг перегризу,
Перемахну паркан, реп’ях аршинний,
Порву боки і вибіжу в грозу.