Та чому ж все не так? Як завжди й та біда,
І блакить неба над головою,
Той же ліс, те ж повітря, та ж сама вода,
Не прийшов тільки він вчора з бою.

От тепер зрозумій, хто ж правий там був з нас
В суперечках без сну між собою.
Вистачати не стало їх тільки в цей час,
Коли він не прийшов вчора з бою.

Хай співав він не в такт, і мовчав хай невлад,
Хай про інше завжди вірші коїв,
Спати хай не давав, хай зі сходом вставав,
Нащо ж він не прийшов вчора з бою?

Те, що пусто тепер, - я розмову забув,
Вмить помітив, що нас було двоє.
Вітер наче для мене багаття задув,
Хоч це він не прийшов вчора з бою.

Нині рветься, неначе з полону, весна,
Помилково покликав його я:
- Друже, дай вогоньку! - Тиша... й мертва вона:
Бо мій друг не прийшов вчора з бою.

Наші мертві всіх нас не залишать в біді,
Всі полеглі - тепер вартові є.
Небо в лісі дзеркалиться, як у воді,
І дерева блакитні німіють.

Місця нам вистачало в землянці тісній,
Біг часу рахували обоє.
Все тепер одному. Та здається мені,
Не прийшов саме я вчора з бою.