Зробивши лаз в затишші,
Весна йде залюбки,
Дахи сують скоріше
Зі снігу язики.

Голодна, без утайки,
Вже скалиться весна, -
Як з язика собаки,
З дахів тече слина.

І прагне від армій весна подарунку,
Все ясно, і стріли на мапі прямі,
І воїни в світлих, легких обладунках
Врубаються в білі ті банди зими.

Та рано веселитись!
Зимовий генерал
Ніяких ще позицій
Без бою не здавав.

Під білий прапор зранку
Збирав свої війська,
І вдарив раптом з флангу
Мороз «напевняка».

І битва зі змінним триває малюнком:
Де - світло й струмки, де - поземка й імла.
І воїни в світлих, легких обладунках,
Хоч з втратами, вийшли назад вже з котла.

Мороз втекти повинен би,
а він впадає в раж
І грає з хуртовиною
весілля, чи шабаш.

Вікно скрипить фрамугою -
то вітер перебрав,
З зимою недолугою
він теж бенкетував.

В зимовім тилу виясняють стосунки,
Нахабні погрози приходять з пітьми,
А воїни в світлих, легких обладунках
Вбиваються клином у царство зими.

І звідки що береться -
стискається без слів
Рука, що сонцем зветься,
на горлі холодів.

Ні, диву не відбутися -
сніг тільки у тилах,
І білий прапор нудиться
вже у зими в військах.

І далі на північ йде наступ, одначе,
Співає вода, сну позбулась вона.
Весна неминуча, як юність, юначе,
Вона необхідна, як просто весна.

Хто жив і у морози,
чекає й точить зуб.
Хоч проливає сльози
він з водостічних труб,

Але гріш їм, убогим,
в базарний день ціна -
Бо послана вже Богом
на землю цю весна!

Два слова військам - на весну не зважайте,
Не в темну комору, в комод, на смітник
Небесні легкі обладунки ховайте -
Бо стануть в нагоді вони через рік.