Я розасвербив плече. Мовчать, чекаючи,
Трибуни - там ніхто і не дихне.
Ех, що мені суперник - Джон чи, Крамер чи! -
Рекорд уже в кишені у мене.

Заметано, замовлено, заколото!
Здається, сам я слідом полечу,
Але не можна, я ж - метальник молота.
Наказано метати - я й мечу.

Ех, що шкода, мечу його в Італії!
Я б вдома кинув молот хоч куди.
Жах, як далеко, щоб куди подалі,
І краще, якщо б раз - і назавжди!

Я був коваль, кував, знай, на ковадлі я,
Стискав свій молот, мріяв і гадав
Закинути б його куди подалі,
Щоб там його ніхто не розшукав!

Противник я захоплення повального,
Та, сподіваюсь, року не пройде,
Я, мабуть, зашвирну в таку вже даль його,
Що і шукач суддівський не знайде.

А зараз, як давно усі чекали, я
Собі на шкоду знов метнув «предмет»
Жахливо, далі ще, куди подалі!..
Так в чому ж мого успіху секрет?

Навколо вже кореспонденти бісяться,
- Допомогли, - відповідаю я, -
Щоб по крутих спортивних сходах знісся я -
Мій колектив, мій тренер і сім’я.