Я пам’ятаю райвоєнкомат:
«В десант негідний. Отак-то, брат!
Таким, як ти, нема там ходу», - і далі сміх, -
Мовляв, який з тебе солдат?
Тобі одразу шлях у медсанбат.
Та солдат із мене такий, як із усіх.

А на війні як на війні.
І важко надвоє - мені.
Прилипла гімнастерка до спини.
Я відставав, збивався у строю,
Та якось раз, в однім бою,
Не знаю чим, сподобався я старшині.

Весела у окопах є братва:
«Студент! А скільки буде два по два?
Гей, холостий, чи правда - графом був Толстий?
А хто у Гоголя дружина?»
Але тоді заговорив старшина:
«Іди, поспи, ти не святий, бо ранком бій».

Та лише раз, коли я став
Під кулі взріст, він закричав:
«Лягай!» - а далі мова без відмінків, -
Мовляв, навіщо тобі дірка в голові?
І раптом запитав: «Невже в Москві
І справді є дома високі на Строминці?»

Та вогняний пронісся вал - і він упав,
В ньому осколок застигав.
І очі в нього більше не моргали.
Він в землю ліг кроків за п’ять,
За п’ять ночей поліг солдат
Лицем - на Захід і на Схід - ногами.