Чому всі не сміялись - з’явилась біда?
І те ж небо - завжди наді мною,
Той же ліс і повітря, й та сама вода -
Тільки він не прийшов з того бою.

І не знатиму я - хто правий був із нас.
В суперечках без сну та спокою,
Бракувати мені його стало в той час,
Коли він не прийшов з того бою.

Він частенько мовчав і неладно співав,
І завжди говорив щось про своє,
Спать мені не давав, дуже рано вставав,
А тепер не прийшов з того бою.

Щось в душі спорожніло, і я зрозумів,
І відзначив, що нас - було двоє,
Ніби кострище вітер мені загасив,
Коли він не прийшов з того бою.

Нині вперше погода у нас - весняна.
І гукнув зазвичаєм його я:
- Друже, дай докурити! - мовчанка одна:
Вчора він не прийшов з того бою.

Наші мертві із нами завжди у біді:
Хто загинув - неначе нам постові.
Відбивається небо в лісах та воді,
І дерева стоять віковії.

Ми в землянці із ним наче були одні,
Час війни розділили надвоє.
Все тепер - одному. Та здається мені,
Що це я не прийшов з того бою.