Я - «Як»-винищувач, мотор мій дзвенить,
Небо - мій дім безкраїй,
Та той, що сидить у мені,
Винищувачем себе вважає.

У цьому бою я «юнкерса» збив, -
Ножа я загнав свині.
А той, що в мені сидить,
Порядком набрид мені.

Пробоїни з бою приносим одні,
Мене механік заштопає,
Та той, що сидить у мені,
Примушує йти у «штопор».

Із бомбовоза бомба несе
Смерть аеродрому,
Здається, мотор співає усе:
«Мир вашому дому!»

Позаду, я чую, зайшов «Мессершмітт».
Втечу - не хочу я ран,
А той, що в мені сидить,
Бачу - штовха на таран!

Що робить він? Вибухнем враз!
Та я горіти не можу -
І відчайдушно давлю на газ,
І із піке виходжу.

Я - головний, позаду, хай йому грець! -
Де ж - ведений мною?
Ось він задимів як заспівав той співець:
«Мир вашому дому!»

А той, що в моєму живе черепку,
Один був і сам утерся.
Мене до помилки штовхнув та в піке -
Прямо з «петлі мертвої».

Штурвал рве на себе, зашкалює - тиск.
Такий він пілот - ас!
Доводиться знову послухати втик,
Але - в останній раз!

Я більше не буду слухняним, клянусь!
Все ж краще лежати в землі.
Так що ж він не чує, як казиться пульс!
Бензин - моя кров - на нулі.

Терпінню машини приходять кінці,
І сонце над нами зайшло.
А той, що сидів у мені
Уткнувся лобом у скло.

Убитий! Нарешті лечу без речей,
Залишки хочу спалити.
Та... що це зі мною? Я - у піке,
Із нього не можу вийти.

Досада, що хлопця не врятував,
Хай щастить іншому комусь.
От і виходить, що сам я співав:
«Мир вашому дому!»