Я майже півсвіту через страшні бої
Проходив і проповз з батальйоном,
А назад вже мене за відзнаки мої
Санітарним везли ешелоном.

І підвезли мене на родинний поріг,
На попутній машині до самого дому.
Я стояв - і німів, з димаря бачив слід,
Підіймався не так - по-другому.

Вікна ніби ховалися ще від людей,
Господиня не рада солдату -
Не припала в сльозах до солдатських грудей,
Не запрошує гостя до хати.

І загавкали люті пси в ланцюгах.
Крок зробив у відчинені сіни,
Об чуже, невідоме спіткнувся в сінях,
Рвонув двері - й підігнулись коліна.

Там сидів за столом, на місці моєму,
Непривітний і новий хазяїн.
І фуфайка на ньому, і жінка при ньому.
Зрозумів, чому так був облаяний.

Це означає, що поки я був під вогнем
І спішив під смертельні пісні,
Переставив він речі в домі моєму
І по-своєму усе перевісив.

Ми ходили під богом - богом війни,
Артилерія нас накривала,
Але куля смертельна зайшла зі спини
І зрадою в серці застрягла.

Я себе в попереку зігнув,
Силу волі зібрав на підмогу:
«Вибачайте мені, повернув
Випадково до цього порогу».

Мовляв, мир-любов та хліба краюха,
Сміх дитячий аби було чути.
Тільки він не повів навіть вухом,
Ніби так і належало бути.

Захитався некрашений діл,
Я не вдарив ногою хвірчину.
Лише вікна розкрились, коли я пішов,
В їх зіницях я вгледів провину.