На зріст я вийшов і на вроду -
Батька і матері - подоба.
З людьми в ладу - не попихав, не підганяв.
Спини не гнув - прямим ходив,
І в вус не дув, і жив як жив,
Руками голові допомагав.

Та був донос, був наговір.
Кругом п’ятсот - біда у двір.
Був кабінет з об’явою: «Час поважай!»
Там несолоне все їдять,
Поставлять штемпель наздогад,
В конверт, й тебе - відправлять за Можай.

Потім - був залік і додому -
Живи і не кажи нікому.
Роки висять на мені - не продати.
Та на начальника попав,
Який мене й завербував, -
Машини за Урал переганяти.

Дорога, а в дорозі - МАЗ,
Який уже в грязі зав’яз.
В кабіні тьма, напарник який час мовчить.
Хоча б кричав, аж зло бере, -
Назад - п’ятсот, п’ятсот - вперед, -
Той «Танок з шаблями» зубами стукотить.

Обидва знали ми маршрут,
На Уренгой, або Сургут.
А наша справа і вночі також везти!
І треба ж так під Новий рік
Назад - п’ятсот, п’ятсот - вперід,
Сигналимо - та нікому допомогти.

- Глуши мотор, - він каже зразу, -
Цей бісів МАЗ, ота зараза.
Сам бачиш - ні душі ніде нема,
Куди поглянь - кругом п’ятсот,
До ночі ж зовсім занесе,
Зрівняє так, що і знайти - катма!

Я відповів: - Кинь! Не канюч! -
А він за гайковий за ключ,
Вовком глядить, як злий, крутим бува.
А що йому - кругом п’ятсот.
Один - своє життя спасе
І доведе, що був правий, як хто спита.

Мені він рідний, як у зоні, -
Я годував його з долоні,
А тут - в очах вогонь, мороз йде по спині.
Я зрозумів - кругом п’ятсот,
Хто розбереться після всього,
Що він забув, хто я йому, а він - мені.

Він відійшов кудись убік,
Зітхнув я, а потім приліг.
Я бачив сон про наш «веселий» наворот,
Що ніби знов кругом п’ятсот,
Шукаю вихід за кермом,
Його - нема, є лише вхід - але не той.

Кінець простий - тягач приповз,
Там лікар був, і був там трос.
І МАЗ прибув, куди призначено йому.
І той прийшов - трясеться весь,
І знову у далекий рейс.
Я - зла не пам’ятаю, і його візьму.