Я був ураженим, слабим,
Дрижав усім єством своїм,
Кривавив до того ж усім
Змордованим нутром.
І ніби в ритмах попурі
З’явився лоб, мов із діри,
І засвітились пазурі
Здоровим недобром.

Відчув команду я руки:
Лежать, обличчям до стіни! -
Мені почали м’ять боки
На липкім топчані.

Сам головний вже сів за стіл,
Зітхнув, із горя, видно,
І документ якийсь завів,
На справу щось подібне.

Ось в пальцях цупких та худих
Уже засіпався кадик.
Штовхали в пах, потім - під дих,
Печінку мацали - не сильно.
Коли давили під ребро,
Боліло все моє нутро,
І кров’ю бризнуло перо
В папір безвинний.

У напівмаренні стою,
Роздітий догола.
Й карга ін’єкцію свою
Мені робить взялась.

Від голови до п’яток
Із тілом жах боровся, -
Уколом може усиплять,
Щоб сплячий розколовся?

Попрацював над животом,
Стиснув череп, мов каток,
Передпліччя стис джгутом,
Щоб зупинити кровоток.
Я раптом зойкнув і замовк,
Засохлі губи - на замок,
А він кректав і мокрим став,
Писав, щоб вкластися у строк.

Він все писав - служивий,
Я закричав: «Ти, сучий сину,
Що пишеш? Покажи
Свою таємну писанину!»

Підручний - бувший психопат,
Зв’язав мої зап’ястя.
Й лежали грізно, в один ряд
Допитливі знаряддя.

Я тертий, битий, крутий норов,
Я - можу вроздріб, можу - хором,
Тут заспокоять, або зморять.
Змирився я, змовкаю.
Лежу голяк, неначе сокіл,
А головний знов - шасть за стіл,
І знову пише протокол,
Хоч я - не сповідаюсь.

Ні! Треба сили берегти,
Хоч я слабий, і їх віддав.
Ще будуть п’яти знов пекти,
Щоб я зареготав.

Тримаю нерви наготові,
Та чую - закипаю кров’ю.
Кишку у горло пнуть поволі -
Та я плююся знову.

Мене в лещата, в кліщі взяли,
Усі кістки вже перебрали,
Про все дізнатися бажали,
Навпомацки мнучи.
І не пройде хвилин п’яти,
Як виймуть душу, щоб трясти,
Споганять мрії всі святі,
Які належить берегти

Ковтай повітря глибше ротом,
Не видихнеш - помреш!
А видихнеш - що потім?
Напевне - не вдихнеш.

Сміятись я не можу впору,
Гарчу: - Ну і порядок!
Не пройде вам цей номер,
Товариші хлоп’ята!

Забрали світло, дали газ,
Дошка з’явилася якась.
Із ока вийшла гнійна грязь,
І булькнула трахея.
А він дурів, ввійшов в екстаз.
Ось хтось уже підставив таз...
Таке я бачив один раз
У фільмі - із трофейних.

Підходять, чую, зі спини
І враз дають укол.
- Я витримаю, сучі ви сини,
Та вимагаю протокол!

Я навіть на коліна став,
До таза лобом припадав!
Я вимагав і я кричав,
Молив і честь втрачав.

Та міцно затягнули джгут,
Дивлюсь - спиртівку дістають,
І бестію руду зовуть
З кнутом або косою.
Де-де, а тут своє візьмуть.
Я - блазень і, гадаю, тут
Розпечений відчую прут
Вже зараз - біль не за горою!

Калився шабаш та лисів,
Із лоба піт тече.
І раптом дзвін, і ворон сів
На білеє плече.

Він крикнув: - Nevermore! -
Він майстер полювання.
І нагадав, що прямо в морг
Є хід із зали катування.

Я слабо піднімаю хвіст,
Хоч я для них слабкий артист: -
За упереджений наїзд
Ви будете відповідати.
Ей ви, як вас по іменам,
Ви повернулись знов на сам,
Та протокол дізнання нам
Ви мусите давати!

Я висловитися спішу
І знову вимагаю:
- Я вам його не підпишу,
Якщо не прочитаю.

Та із-за жовтої стіни
Байдуже чую слово:
- А підпис твій нам до стіни.
Нам ясно все без нього.

Сестрице, я - не боягуз!
Не змовчу і не покорюсь,
Від протоколу відхрещусь
Віч-на-віч з адвокатом.
Нічого їм я не сказав,
На інших я не показав.
Скажіть усім, кого я знав, -
Я - залишився братом!

І зашипів він, мов змія,
Читай, скоріш, тварина.
В ту писанину вп’явся я,
А там - одна латина.

В очах - круги, в думках - нулі.
Прошу - жах зникни згодом!
Вони либонь лиш завели
Історію хвороби.