І разом всі в пітьму пішли
Портрети й оці лікарі.
Від мене хвилі жару йшли,
Як від гарячих димарів.

Я спритність злую відпустив,
Пішов, мов на таран,
Та фельдшер ледве захистив
Рентгенівський екран.

Із горла кров, немов Трубіж, -
Втоплю усю Росію.
І крик: «На стіл його, під ніж!
Наркоз, анестезію!»

До горла тулять льода,
Сорочку рвуть парадну.
А я сміюсь кривавим ротом,
Як на манежі блазень.

Кричу я з переляку: «Фас!» -
І піднімаю груди, -
В крові моїй, що запеклась,
Застрягнуть можуть люди.

Я міг би кров’ю у цей час
Залити землю рясно.
Жалкую, що не встигли таз
Підставити завчасно.

І ось - не чую крику я
Й турботу теж сестринську.
Солодкий газ кидає вп’янь,
Як вранішня горілка.

І білий саван впав на зал
І лікарів обличчя схудлі.
Я їм, нарешті, доказав,
Що розумом є мудрий.

Слабий, та сіпаюся знову;
Брешу, та голки вводять.
Мені вливають штучну кров, -
Яка із горла не виходить.

 
 
 
 

Врізайтесь, молячись богам.
Хто зараз ціну зна словам?
Ці вірші я пишу не вам,
А іншим - лікарям.

Я ліг на згині у буття, -
До прірви - півдороги,
І вся історія моя -
Історія хвороби.

Я був здоровий, немов бик,
А може - два бика,
Я міг комусь в годину «пік»
Добряче дати під бока.

Співаєш, радий, що без гриж,
Спілкуєшся з людьми!..
І раптом - хап! - на стіл, під ніж.
Попався, чорт візьми!

Ти не нервуй, почуй мене, -
Став лікар до вподоби, -
У всіх людей, напевно, є
Історія хвороби.

Отямився - на тілі шви,
У тілі обмаль сил уже.
Всі лікарі мені на «ви»,
Я з ними - милий теж.

Ні встати, ні ходити,
Але живий, здається!
Мені тут байдиків набити
Багато доведеться.

 
 
 
 

Все людство, думаю, давно
Повинно примиритись:
Від часу Творення воно
Приречене хворіти.

І сам Адам з нудьгою жив,
Хоча про це не говорив.
Наразі і Творець хворів,
Коли цей світ «творив».

Ми завжди вірить не повинні
У те, що лікар зробить, -
Бо вся історія країни -
Історія хвороби.

Адам отруту Єві дав -
Й дружину отруїв свою.
А змій-Спокусник все плекав
Гігантоманію.

Завжди у людства самого -
Болить то - серце, то - утроба.
Бо вся історія його -
Історія хвороби.

Живе с хворобою своєю,
Не вірить Ванзі й собі,
Милується наразі нею -
Історією хвороби.