Фатального кінця я не люблю,
І від життя щораз не відмовляюсь.
З жалем всі пори року утоплю,
Коли хворію я чи випиваю.

Я не люблю холодного цинізму,
В захопленість не вірю, бо пече:
Коли чужак мої читати лізе
Листи і, зокрема, через плече.

Я не люблю, коли наполовину,
Або розмова вимага повтор.
Я не люблю, коли стріляють в спину,
І також проти пострілів в упор.

Плітки я ненавиджу в формі версій,
Зануду сумнівів і почестей хвалу,
Або - коли постійно проти шерсті,
Або - коли алмаз іде по склу.

Я самовпевненість не люблю ситу,
Хай краще, ніж бува, відмовлять гальма.
Мені так прикро - слово «честь» - забуте,
А у пошані наклепи банальні.

Коли поламані я бачу крила -
Не знаю я жалю: та марнота,
Я не люблю насильства та безсилля,
Й жалію ще розп’ятого Христа.

Я не люблю себе, коли боюся,
І не зтерплю, коли безвинних б’ють.
Я не люблю, як в душу мою пнуться,
А понад все - коли туди плюють.

Я не люблю тюремні нари й стіни -
Щоб їх зламати з часом, все зроблю!
Нехай попереду великі переміни -
Ніколи цього я не полюблю!