Я оглух від плескання долоней,
Від зірок естрадних я осліп.
Скільки літ страждав я від симфоній,
Й понад усе любив пташиний спів.

Я мов зерна від плевел відсіяв,
Щоб чистий звук до ваших душ летів
Стій! Це той, хто був мені надією,
Для кого ці муки я стерпів.

Скільки в мене про місяць співали,
І про тишу хором всі кричали,
На пилі хтось грав - шию спилював,
А я підсилював, підсилював...

На низах його голос утробний,
Писк страшний на верхах заведе.
Слухачеві співак стає модним,
Та я теж щось комусь доведу.

Він, червоний, співа від натуги,
І застиг, мов солдат на посту.
Я до нього тягнусь, мені туго,
До обличчя його, що в поту.

Скільки в мене про місяць співали,
І про тишу хором всі кричали,
На пилі хтось грав - шию спилював,
А я підсилював, підсилював...

Тільки враз... Схаменися! Подумай!
Що співаєш? Біснується зал!
Оця патока, як з медом гума.
Зал! Скажи, щоб співак замовчав!

Усе марно - чудес не буває,
Я хитаюсь, я ледве стою.
Він бальзамом уже заливає
Мікрофонну горлянку мою.

Скільки в мене про місяць співали,
І про тишу хором всі кричали,
На пилі хтось грав - шию спилював,
А я підсилював, підсилював...

Можна злочин на мене повісить,
Не проб’єш своїм лобом стіну.
Я покликаний - голос підсилить.
Я страждав, бо горланив брехню.

Застогнав я, динамік зревів,
Дрижаки по мені звук жене.
Відкрутили мене, голос мій сів,
Замінили на інший мене.

Скільки в мене про місяць співали,
І про тишу хором всі кричали,
На пилі хтось грав - шию спилював,
А я підсилював, підсилював...

І той, інший - комусь буде ліпший,
Він на шию надітий мені.
Нас завжди заміняють на інших,
Аби не заважали брехні.

У коробці ми тісно лежали:
Я, штатив і новий мікрофон.
Сміючись, мені розповідали,
Яка радість - потрапить в полон!