Міф цей в дитинстві кожен читав,
Біс забери!
Хлопець один до щастя пристав
Крізь лабіринт.

Хтось того хлопця прагнув убити -
Видно, зі зла,
Та дочка царя дороговказ-нитку
Хлопцю дала.

З цим казковим сюжетом
не один ти
Знайомий, в місті -
самі лабіринти.

Дихати важко
і не знайти
Повітря та світла.
А в мене
справи неладні -
Я загубив
нить Аріадни.
Мов у годину пік -
один глухий кут...
Виходи зникли.

Старовинний герой нитку оту
Міцно тримав.
І сліпоту, і німоту -
Все пізнав.

І духоту, і чорноту
Жадно ковтав.
Довго руками лише пустоту
Хлопець хапав.

Скільки їх б’ється,
людей одиноких,
В млосних ущелинах
вулиць глибоких!

Я поспішаю,
в горло вгризаюсь, -
Відповідь прикра
Сміхом огидним:
- Куди спішити -
Пізно! У всіх
порвані ниті! -
Хаос, метушня -
і у мене...
Виходи зникли.

У тій країні злий король
Владарював,
Бик Мінотавр чекав у тиші -
Всіх убивав.

Тільки одному дано
Смерть подолати.
Тільки одне -
Нить рятівну не порвати!

Скінчилось літо,
зима на підході.
Люди одягнені
не по погоді -

Видно, давно
шукають даремно
Сонця та світла.
Холодно, хай -
усе заберіть ви.
Я задихнуся -
тут, в лабіринті.
Певно,
з глухого кута...
Виходи зникли.

Вигадка древнім добре вдалася.
Такі от діла!
Нитка кохання міцною здалася,
Не підвела.

Вихід єдиний, і тільки там
Крихкий льодок.
Легкий герой, а Мінотавр
З голоду здох.

Тут, в лабіринті,
бігають люди.
Разом на орбіті -
жертви та судді.

Тут, в темноті,
ці і оті,
Вшановують смерть.
Горлянки кричать -
пітні та грязні.
Я не бажаю
із ними разом!
Кого чекаю -
прийде, я знаю...
Виведе геть!

Буде, що буде,
тільки прийшла б но!
Може побачить -
нитка ослабла.

Так воно й є:
ти уже близько -
Буде вже світло!
Пальці зчепилися
до міліметра,
Всі - ми підемо
до сонця, де тепло,
Всі через темінь,
бо одному...
Виходи зникли!