Не хапайтесь за чужії талії,
Від дружини вирвавшись із рук.
А згадайте, як до берегів Австралії
Підпливав, покійний нині Кук.

Там, кільцем усівшись під азалії,
Поїдом, зі сходу до пітьми,
Їли у цій сонячній Австралії
Один одного тамтешні дикуни.

Так чому ж аборигени з’їли Кука?
І за що - не зна, мовчить наука.
Однак, мені здається, проста штука:
Хотіли їсти - і з’їли Кука.

Є варіант, що їхній вождь - велика бука, -
Кричав, що кок смачний в команді Кука.
Помилка вийшла - ось про що мовчить наука, -
Хотіли кока, а з’їли Кука.

Тут зовсім не було якогось трюка,
Зайшли без стуку, майже без звука,
Дубинку в дію запустили, із бамбука -
Цок! - прямо в тім’я - й немає Кука!

Та є ще здогад - про давню дію магії,
Що з’їли Кука із великої поваги.
Що нібито чаклун - хитрюга, злюка, -
Всіх нацькував: «Хапайте Кука!»

- Той, хто зжере без солі й цибулини штуки,
Той сильним і сміливим стане на зразок Кука! -
Можливо, ще комусь до рук попала каменюка -
Метнув, гадюка... й немає Кука.

А дикуни тепер заламують всі руки,
Списи ламають, і ламають луки,
Давно спалили і дубинку із бамбука, -
Переживають... що з’їли Кука.