Вчора я скінчив кування,
Виконав подвійний план,
Й за кордон в поїздку дальню
Від заводу я попав!

Змив я кіптяву під душем,
З’їв холодні деруни
І інструктора послухав,
Що дозволено, що - ні.

Там у них поки краще
побутово.
І щоб не вчинив чогось
дурного,

Дав брошуру прочитати,
мов наказ,
Щоби дурником не був,
так як у нас.

Говорив мені, як брату,
Про сьогоднішній момент. -
Їдете до демократів
В польське місто Будапешт.

Там у них все особливе, -
Нам - не дуже зрозуміть.
Отже, брате, будь кмітливий,
Поважай їх, зроби вид.

Як з горілкою дебати -
не зівай:
«Ні, хлоп’ята-демократи!
Лише чай!»

І від їхніх подарунків -
відкажись, -
«У самих добра такого -
завались!»

Він казав: «Живи в комфорті -
Економ, та не дурій,
Та, дивись, не викинь фортель,
З сухом’ятки не помри!

В тому чеськім Будапешті, -
Отака там сторона, -
Чи запросять «пийте-їжте»,
А, можливо, - ні хріна!

А в Угорщині я піду
на базар,
Там все дешево,
один турист казав.

«Демократки, - говорили
кореша, -
Не беруть з людей радянських
ні гроша».

«Не вступай в зв’язок статевий,
Бійся капосних мікробів.
Хоч зараза недешева, -
Честь твоя - як око в лобі.

Там шпигунки з міцним тілом.
Як не в двері, так - в вікно!
Розтлумач, що із цим ділом
Ми покінчили давно.

Там можуть діяти тонким
обманом:
Гульк в купе - і вже,
здається, п’яна,

Потім толу захова
кудись попід.
Перевір, якої статі
твій сусід!»

«А почну її питати -
Так боюсь, що маху дам!
Перевірить, що під платтям?
Так одержиш по мордам...»

Та інструктор - хлопець дока,
Діловий - піди-но зріж!
І ізнов пішла морока
Про підступний зарубіж.

Популярно поясню,
неначе хрест:
До болгар я вирушаю -
в Будапешт.

Якщо виникнуть проблеми -
спробуй зняти.
І не бити, а спокійно
роз’ясняти.

Я ж по-їхньому - ні слова,
Ні в дугу, ані в тую!
Молот в руки - я будь-кого
В нашого перекую.

Але ж я не агітатор,
Із сім’ї я ковалів.
Й до поляків в Улан-Батор
Їхати не захотів.

Я - у ліжку, та не спиться:
«Дусь, а Дусь...
Може я без закордонів
обійдусь?

Я ж не їхнього замісу,
я втечу.
Я і мов таких ніколи
ще не чув!»

Дувся спить, немов дитина,
Накрутила бігуді.
І повторює незмінно:
«Знай, Миколо, не чуди.

Не второпаю одразу -
І з тобою розведусь
Двадцять років живем разом,
Ти ж постійно: «Дусь, та Дусь...»

Обіцяв, - забув, чи що?
Згадав, авжеж!..
Що клейонку з Бангладешу
привезеш.

Збережи, зеконом там
пару рупій,
А хоч біса привези
у ступі!»

Обійняв свою подругу,
Дусю ніжную мою,
Бачу сон, як я кольчугу,
Щит та меч собі кую.

Там у них інакші мірки,
Так, не так - з’їдять живцем...
Снилися мені угорки
З бородами та винцем.

Снилась Дусина клейонка,
колір - беж,
І нахабнії шпигунки
в Бангладеш, -

Поживу, хай воля Божа,
у румин.
Кажуть, що вони з Поволжя,
як і ми.

Ох, жінок ті заморочки!
Проводжала - стала вить,
Всі погладила сорочки -
Любо-дорого надіть.

То бувай, мій цеху рідний,
Так мені знайомий,
І до того ж план зустрічний,
Перевиконаний мною.

Пили - спирт мені в аорту
попадав,
Шлях до аеропорту
я гикав.

Підійшов до трапу, чую -
ніби вий:
«На кого ж ти нас покинув,
любий мій?!»