Як у місті головному,
У золотоглавому,
В білокам’яних палатах,
Де, немов бурштин, паркет,
Тут виразники епохи
Лицедії-скоморохи, -
В кого справи - не подохли, -
Позбирались на бенкет.

Є для радощів причина:
Ну, по-перше, дармівщина,
А по-друге - мужичина
Може даму запросити.
Даму вишукану єнту
Прямо вести до буфету
И безкоштовно, по білету
Пригостити й напоїти.

Там у дверях, у отворі,
Як розвідники у морі
Чи дозорці на кордоні,
Тридцять три богатиря.
Там, де галас, - їм потіха,
Швидко з вас повиб’ють пиху,
Скрутять руки, але - тихо,
Щоб не думали - дарма.

Та ханига й скупердяй,
Пройда, п’яниця і скнара
Від монгольського ярма
Нам у спадок перейшли.
І вони - усім у спину,
Хором враз: - Давай Мазину!
І дармову лососину
Та Мішеля Піколі!

...У шинку веселім «Камі»
Хлопець їв із мужиками.
Всі разом метикували -
Хто годиться, а хто - шваль.
А коли шинок закрили,
Мало пили - всі рішили,
І одного спорядили,
Щоб чогось іще дістав.

Хлопець цей, а ми дізнались -
Десь пошастав по вокзалу, -
Там міліція терзала
Напівп’яних шоферів.
Він рвонув тоді накатом
В білокам’яні палати,
Прямо в лапи тим хлоп’ятам -
По мосту, що через рів.

Біля дверей не пробратись
(як на Лобному при страті,
Там ще більш юрба триклята -
Вся біснується, гуде...),
Не прорватись, хоч ти трісни!
Та пізнав мене ровесник:
- А, це той, якого пісні...
Пропустіть, нехай іде!

- Не штовхайтесь - не посунусь! -
Думав він, - якщо ж на винос
Не дадуть? От буде мінус...
Ах, красуне, проведи.
Але хлопцю не до кралі, -
Лише б вони торгували,
Тільки б дали, тільки б дали!
Час вже - дві без десяти.

У буфеті все нехитро:
«Чверток» п’ять і дві півлітри!
Люба, ти чогось сердита?
Здачі можна не давати!..
Повернувся - серед залу
Краля та вже танцювала!
Вся у променях блищала
Як зоря - ні дать, ні взяти!

І попадали з-під пахов
Дві великі, п’ять «маляток»
(Дуже жалко тих хлоп’яток -
Що залишились в біді),
А уламки, ніби вівці,
Розлетілися під стільці.
І кашкет, раптом, міліція -
Бережись, не загудів би?!

Він похапцем до балкону -
Пізно! Вирвались із дзвоном
І із серця по салонах
Покотились клапана...
І назло усім принцеса,
Краля та, із інтересом
Глянула. Писала преса -
Мила, але холодна.

Очманілі «друзі» МУРа,
Бігли не заради шкури,
Люди міцної статури,
Закатавши рукава.
Та не сталося скандалу.
Всі навколо танцювали, -
Бо скандалу не бажала
Світанкова вже Москва.

А заморськії єхидни
Говорили: - Як не стидно!
Та це ж прямо несолідно,
І безглуздо так триматись!..
Лише негр за цінні вісті
Почав гризти чомусь нігті, -
В Конго, певно, отак личить
Подив свій так виражати.

Послугу йому віддав,
З переляку джаз мовчав,
І штовхнуло їх в піддав,
Кажуть, ніби протягом.
Не чіпали вони знову
Тих цікавих мікрофонів,
Бо не було вже талонів
Причаститись коньяком.

Кажуть, що живуть же люди
У якомусь Голівуді!
Та в Парижі!.. Та не будем,
Кажуть все це куркулі!
А от з ким я був у «Камі»,
Виявились мужиками -
Не махали кулаками,
Посміхнулись та й пішли.

І пішли чутки в столиці,
Надумані небилиці:
Молодиці - не дівиці -
Якщо гроші - то й прогрес.
В підворотнях, де тихіше,
У мансардах, які вище,
Та в місцях, уже найвищих
Все розмова про ексцес.