Нас тягне на дно, мов баласти,
Чіпкі ми, легкі, мов фаланги,
А ноги заковані в ласти,
А наші тіла - в акваланги.

В безодню не здуру несло нас,
Стискаєм до болю скули,
Страшна нам хвороба кесонна
І, трохи, - зубасті акули.

Замучила спрага, попить би!..
Чудово тут? Все як у казці!
Одні нам лупатії риби
Із подивом дивляться в маски.

Чи в ліжку нам пізнать світи?
Чи радість знайденого броду?
Але дійти ми маєм до мети.
Де ж третій? Замовка природа!

Ми плачемо, хоча мужчини!
Знайшов він смерть - в краю коралів.
Як рицар істинний старих віків,
Помер з відкритим він забралом.

Хай доля нам пов’яже ноги -
Але обов’язок ми маєм кожен.
Хай випадок дістався перемоги,
Але назавтра справу цю продовжим!