Я скачу, але таких замало -
По баюрах, гальці та росі.
Інохіддю біг оцей прозвали:
Інший, тобто - не такий, як всі.

Але завжди вершник на мені,
Стременами б’є мене під дих,
Згоден бігати я в табуні -
Та не під сідлом і без вузди!

Як кинджал, що до пори у ножнах -
Нам безпечніш, ніж змії отрута, -
Так і я, осідланий стриножений,
Намагаюся порвати пута.

Ось з’явились рани на спині,
Я тремчу боками у води.
Згоден бігати я в табуні -
Та не під сідлом і без вузди!

Вже сьогодні випада боротись -
Скачки! - я сьогодні фаворит.
Знаю, ставлять всі на іноходця, -
Та не я - жокей в сідлі хрипить!

Шпори в ребра - боляче мені,
Чую перші як кричать ряди...
Згоден бігати я в табуні -
Та не під сідлом і без вузди!

Вже танцюють скакуни на старті,
Вже заграла злоба у очах, -
Шаленіють у високому азарті -
Біла піна грає у ніздрях.

У трибун жокей мій у ціні -
Верхової майстер він їзди.
Ех, як бігав я у табуні, -
Та не під сідлом і без вузди!

Ні, не будуть золотими гори -
До мети останнім я прийду:
Я йому згадаю про ті шпори -
Як би він не сіпав за вузду!..

Вдарив дзвін! Жокей мій на мені -
Посміхається в чеканні мзди.
Ах, як би бігав я у табуні, -
І не під сідлом і без вузди!

Але що я роблю, що зі мною?
Ми з жокеєм, буцімто, на ти!
Просто не керую я собою -
Я не можу першим не прийти!

- Що робити? - думка у мені, -
Викинути вершника мого? -
І скакати ніби в табуні, -
Під сідлом, в узді і - без нього!

Я прийшов, а він в хвості плететься -
По баюрах, гальці та росі...
Вперше я забув, що іноходець -
Виграти я прагнув, як усі!