Минув вже час для вступів та прелюдій, -
Все добре - не брешу, без дурників:
Мене запрошують великі люди -
Послухать «Полювання на вовків».

Можливо, запис чув він із вікон
А може - із малими юшки не навариш,
Як знати, - та придбав магнітофон
Відповідальний десь, мабуть, товариш.

Якось зібрався вдень по обіді
В сімейнім колі, п’ючи холодний мус, -
Тихенько, щоб не збіглися сусіди,
Він взяв і клавішу натиснув «Пуск».

І там не розібрав останніх слів, -
Хирявий дубль дістали на роботі, -
Почув він «Полювання на вовків»
І те, що було також на звороті.

Й концерту не дослухавши всього,
Не зрозумівши, певно, слів поета,
Негайно автора крикливого того
Назавтра запросив до кабінету.

Я не хильнув від остраху винця,
Удавши, що співак-поет не п’яний,
Я зразу від початку до кінця
Те «Полювання» ще раз прогорланив.

Його просили діти трохи мило,
Щоб посмішку він випустив з полону.
А він мене прослухав десь примхливо
І поплескав легенько у долоні.

Із бару пляшку взяв вина зелену,
Із срібної фольги - уся головка,
А потім видавив: «Так це ж про мене!
Про нас усіх, - до біса вовки!»

Я не чекав, звичайно, що так буде -
Вже три роки у день по п’ять дзвінків:
Мене запрошують до себе знані люди -
Щоб я співав їм «Полювання на вовків».