Бігають лісом зграями звірі,
Не за поживою, не на водопій -
День і вночі ймуть вони віри,
Вірі у добрих здавен єгерів.

Звірі інстинкти забули страху,
Вірячи міцно, що все минеться,
Шкіру рвучи на собі, як рубаху,
Падають навзнак: бери, що дається!

Скільки їх в кущах,
стільки у хащах,
Вміють ревіти
та верещати.
Скільки втікаючих -
стільки лежачих
В нетрях, гаях,
кущах та хащах.

Риба пішла косяком проти хвиль -
Руками хапай, йди по ній бродом!
Стільки бажаючих просто на стіл,
Зразу на блюдо, а потім - до рота.

Риба - не м’ясо, холоднокровна:
Лізе у сіть, на гачок, в невода.
Любить погрітись вона на жаровні, -
Море - по жабри, вода - не вода.

Скільки їх в кущах -
стільки у хащах,
Гуртом живучих,
разом кишіти,
Мальків - жеручих,
товстих, худючих
В нетрях, гаях,
хащах та кущах.

Птахи на дріб свій спрямують літ, -
В герої виходять підранки:
Аби їм яблука клали в живіт -
Гуси б не їли з самого ранку.

 
 
 
 

Скільки їх в кущах -
стільки у хащах,
В сільці попадають,
на постріл чекають.
В озері плавають,
в небі ширяють
В нетрях, у кущах,
в гаях та у хащах.

Не бажає пушнина шкіру носити,
Або біжить в загородку, або на аркан.
Аби людей одягти, утеплити,
Життя своє суне в таємний капкан.

В ваші сільці - ви подумайте, люди!
Лізуть самі у відмінних бобрах,
Їм віддають сотні тисяч валюти,
Тисяча тисяч у наших грошах.

Скільки їх в хащах -
стільки у кущах,
Скільки бодливих
і скільки ревучих,
Тих, хто пасутьс
і гуртом кишаться,
З ікринок народжених,
живородящих,
Сірих, звичайних,
у пір’ях нарядних,
Скільки лише хижаків,
травоядних,
Тих, що линяють
чи шкіру міняють,
Мекають, бекають
серед ссавців,
Летючих, плазуючих,
тобто вужів.
Тих, що не п’ють
у райських кущах,
Або не палять
у нетрях та хащах!
Тих, що злітають
у небо, та плазунів,
Безліч підлеглих
та керівників,
Знаючих, вящих,
брехливих, рвачів
В нетрях та хащах
і серед гаїв!

Шкура - відмінна, риба - жива,
М’ясо без дробу - зубів не зламати.
Добре продумано, з розумом - все,
Тобто - навіщо стріляти?

Фартух біленький на єгерях видно,
Всюди об’яви: «Не бий! Не губи!»
Всю цю місцевість зовуть - заповідник,
Одна постанова тут - «Не убий!»

Та... скільки у хащах,
гаях та у кущах
Вартових, охоронців,
без промаху б’ючих,
Які заганяють
та в міру азартні,
Невміло стріляючих,
передінфарктних,
Псів, які травлять.
Піших та кінних,
Відпочиваючих,
наче лісовиків,
Скільки їх, знаючих
«мудрість» уклінних,
В сідниці начальства -
умілих стрільців.
Скільки тремтячих
заради шкури,
Скільки ловців
на прості самодури!
Скільки їх -
з виразкою або всежерних,
Пов’язаних зграєю
і кровожерних,
Повних, гладких,
кволих, ледачих
У нетрях, у кущах,
гаях та хащах!