Плачу сміючись - як у кривих дзеркал, -
Мене, мабуть, майстерно розіграли:
Крючки носів та ще до вух оскал -
Як на Венеціанськім карнавалі.

Навколо мене змикається кільце -
Мене усі запрошують до вальсу, -
Отож, моє непримітне лице
Усі, можливо, прийняли за маску.

Петарди, конфетті... та щось не так, -
На мене маски дивляться з докором,
Мені кричать, що знову я не в такт,
Бо наступаю на ноги партнерам.

Що мені робити - чи бігти звідси?
А може, разом з ними веселитись?
Надіюсь, що під образом лисиць
Бувають також і людські обличчя.

Всі у масках, париках - один в один, -
Герой із казки, чи літератури...
Зліва сусід -журливий Арлекін,
А справа - кат, і кожен третій - дурень.

 
 
 
 

В оцей я танець вступаю неспроста, -
Та щось мені не по собі із ними:
А раптово ота ката маска
Комусь сподобається - і він не зніме?

До того й Арлекін, що сумний вічно,
Виглядом милуючись зажуреним;
Або загубить на свому обличчі
Дурень - вигляд свій задурений?

Як нам обличчя миле не проспати,
Як відібрати чесне неодмінно? -
Усі навчились маски одягати,
Щоб зберегти своє обличчя вірно.

Пізнав я таємницю масок цих, -
Цей аналіз точний, певно, і ясний:
Маски байдужості завжди на них -
То захист від плювків та ляпасів.