Люблю тебе я зараз,
Не потайки, а напоказ.
Ні «до», ні «після» в променях твоїх палаю.
Ридма ридаючи враз, Але люблю я зараз,
В минулому - не хочу, в майбутньому - не знаю.

В минулому - «любив» -
Сумніше від могил, -
Все ніжне у мені безкрилить і стриножить.
Хоча поет поетів говорив
«Я вас любил: любовь еще бьіть может...»

Так кажуть про покинуте, відцвіле -
І в цьому жалість є та милість,
Даровані вигнанцю з трона королю.
Є в цьому туга про віджиле
Прагнення, що загубило швидкість,
І ніби недовіра до «люблю».

Люблю тебе і нині
І без обіцянок: «Повір!»
Мій вік спинився - я вен не переріжу!
А на майбутнє потім, нині
Минулим не дишу, майбутнім - я не блужу.

Прийду убрід чи вплав
До тебе - хоч обезглав! -
З кайданами та гирями по пуду.
Ти лише випадково не застав,
Щоб після «я люблю» додав - «і буду».

Гіркота є у слові «буду» - дивна,
Як лаз для відступу, що про запас,
Фальшивий підпис, почуття холодні,
Отрута у бокалі - нам не видна.
Так, ніби сьогоденню дав ляпаса,
Чи сумнів в тому, що люблю сьогодні.

Вночі приснився сон французький
З буянням тих часів анжуйських,
Де у минулому - не так, у ньому все - умовне.
Я до ганебного стовпа прикутий,
І до бар’єру мушу стати - мовного.

Яка різниця є в словах!
Не ситуація - а швах.
Та вихід ми знайдем завчасно.
Люблю тебе я у складних часах -
В майбутньому й минулому сучасному!