Я - не Єсенін, також - не Карузо,
Але нетворчого я ворог зла.
Якось до мене завітала Муза,
Посиділа, зітхнула і пішла.

Звісно, причина тому була якась,
Поет не має права на ниття.
Подумать - Муза вночі, у мужика!
Що люди говоритимуть зрання?

Чого ж мені досадно, втратив спокій?
Ця ж Муза - вам люди скажуть мрійно:
Засиджувалась тижнями у Блока,
Жила у Бальмонта - постійно.

До столу кинувся - рим одна жменя,
Та... Господи, помилуй і спаси!
Вона пішла - розтануло натхнення
І три карбованці - хоч на таксі.

Розлючений - я бігаю по дому.
Бог з нею - я раніше всіх прощав.
Вона пішла, напевне, до другого,
Її не дружньо, видно, пригощав.

Великий торт, утиканий свічками,
Зачерствів з горя, та і я обм’як.
Допив з сусідами я, сволотами,
Для Музи заготовлений коньяк.

Роки пройшли, як люди в чорнім списку,
І спомини - хватають за грудки.
Вона пішла, як кажуть, по-англійськи,
На пам’ять залишивши два рядки.

Ось ці рядки, - геть роздуми сумнівні!
Захоплення від генія краси:
«Я пам’ятаю завжди мить нетлінну,
Коли мені з’явилась ти з роси».