Коли я відспіваю й відіграю,
Закінчу чим, на чому - не вгадати.
Проте одне я певно й твердо знаю -
Я не захочу рано помирати!

Не визнаю пошани позолоту,
Ці знаки слави мені не по зубах...
Ей, хто в дубові стукає ворота
Кісточками по кованих скобах?!

Через них - мовчок. А там стоять - я знаю,
Хто не боїться дворових цепних псів, -
Та над парканом раптом помічаю
Знайомий серп відбитої коси.

...Я перетру нашийник на виду
І золотий ланцюг перегризу,
Через паркан у лопухи впаду,
Порву боки - і вискочу в грозу!