Не сплю, мені пророчий сниться сон.
Пігулки п’ю в надії, що засну.
Не звикну я ковтать гірку слину -
Інстанції, чини, кабінетів марафон
Мені оголосили всі війну
За те, що я порушив тишу сну,
За те, що на країну всю хриплю,
Щоб довести - у колесі я спиця.
За те, що невгамовний, що не спиться,
За те, що в передачах з-за кордону
Почує хтось мою блатну старовину,
І вибачаються, як у посудній лавці слон,
Мовляв, самі ми і без згоди... Ну і ну!
А ще за що? Можливо, за дружину -
Мовляв, не міг на нашій підданій женитись?
Мовляв, уперто лізе в капкраїну
І не бажає з горя утопитись,
Що пісню написав, і не одну,
Про те, як ми колись розбили фріців,
Про рядового, що на дзот схилився,
А сам - не нюхав пороху в війну.
Кричать, що ніби місяць в них я грабанув
Й крадіжку можу влаштувати не одну.
І небилицю доганяє небилиця.
Мені не спиться... Чом мені не спиться?!
Ні! Я не зіп’юсь! Я руку простягну
І заповіт свій навхрест чиркану,
І не забуду сам перехреститись,
І пісню напишу ще не одну,
У пісні тій когось я прокляну,
Та в пояс не забуду уклонитись
Усім, хто написав, щоб я не смів миритись!
Гірка хай чаша - я ніколи їх не обману.