В неспокійній волості,
У лютій губернії
Випадали молодцю
Все шипи та терени.

Він образи зачерпнув, зачерпнув
Пригоршні найбільші,
Ну, а горя, що сьорбнув -
Не буває гірше.

Пий отруту, хоч залийся!
Ходить дзбан по кругу.
Скільки шворочка не вийся -
Все одно зів’єшся в пугу.

Гонять постояльців
По світу з торбиною
Йде життя скрізь пальці
Тонкою павутиною.

Ну, а тих, що повело, повело
По лихій дорозі -
Тих вітрами занесло -
Вже сидять в острозі.

Ти на милість не надійся -
Стисни зуби, бо каюк!
Скільки шворочка не вийся -
Буде все одно канчук.

Ох, рідненька сторона,
По тобі я рискаю,
Лобним місцем ти красна
Та шворкою слизькою...

А повішеним диявол
Голі п’ятки лиже.
Сміх нам - матінко моя,
Ні жити, ні вижити.

Ти не вий, не плач, а смійся,
Сльози нині, мов свята -
Скільки шворочка не вийся -
Все одно - укоротять.

Уночі всі думки тужні,
Сумні та невтішні.
Не діждусь заутрені -
Дуже рано вішають.

Та про це ти не жалкуй, не жалкуй,
Відстрочка не вітає,
Бо на шворочці, відчуй,
Вузликів немає.

Краще ляж та відігрійся -
Мовляв, страти не просплю...
Скільки шворочка не вийся,
А зів’єшся ти в петлю.