Дурний той сон, мов обушком,
Побив нещадно.
Невйразним я був у ньому
І невиразним.

У сні я зраджував, брехав,
Ставав лестивим...
До цього я не помічав
В собі такого дива.

Стискав я також кулаки
І бив з натугою.
Лише долонею руки,
Не з розмаху і туго.

Тьмянів цей сон, та все одно
Знов повторявся.
А ніч загляне у вікно -
Він поновлявся.

Не йшов я кроком, дріботів
На рівній трасі,
Ні разу ногу не змінив, -
Трусив і трясся.

Я перед сильним упадав,
Перед злостивцем гнувся.
Я сам собі мерзотним став,
Та - не проснувся.

Ця маячня - чув стогін
Через дрімоту.
Цей сон - болючий спомин,
Снивсь остолопу.

Проснувся я і розібрав
Своє стогнання,
Із біллю очі розідрав
Через зітхання.

І сон завис на стелі,
Там розпластався.
Сон в руку? Невеселим
Запитом зостався.

Я вимив руки - він у спині
Загадкою своєю.
Що було правдою у сні,
А що було брехнею?

Якщо цей сон - мені
Якесь везіння.
Чи то було тоді у сні
Ясновидіння?

Сон - відображення думок,
Якими жив ти всує!
Але згадаю - і всього мене
Перекорчує.

 
 
 
 

І раптом - вогнище! В мені
Немає сил - зійти.
Так соромно, неначе, в сні,
В якому був лякливим.

Та якщо скажуть: «В унісон
Іди, і жми щодуху!» -
Я зрозумію: це той сон,
Котрий у руку.