Я вивчив всі ноти від і до,
Хто відповість на запитання прямо?
Чом починають гами з ноти «до»,
І нею закінчуються гами?

Скачуть ноти разом, поодинці.
До, ре, мі, фа, соль, ля, сі - допоки
Не розкидають по полицях
Їх дві чиїсь зухвалі руки.

Нехай хтось любить «Мелодію» Массне, -
Не буду тенденційним я у цьому, -
Чому займає місце нота «ре»
На цілий такт і на одну восьму?

Хоча б яку тональність не візьми -
Нерівність звуків все помітніша!
Одна й та ж нота, наприклад, «мі»,
Звучить сильніше, чим вона - вище.

Скачуть ноти разом, поодинці.
До, ре, мі, фа, соль, ля, сі - допоки,
Не розкидають по полицях
Їх дві чиїсь зухвалі руки.

Виходить все у них як у людей,
Та парадокс і тут з’явився знову:
Буває нота «фа» луна сильніше там, де
«Фа» стоїть - високопосадова.

І раптом затесався десь бемоль,
І вмить - одна, як вліз він безпардонно,
І сповнена довір’я нота «соль» -
Зраджує собі, на всі півтона.

Скачуть ноти разом, поодинці.
До, ре, мі, фа, соль, ля, сі - допоки,
Не розкидають по полицях
Їх дві чиїсь зухвалі руки.

Сів композитор за новий рояль
І грубим пальцем музику плекає.
А оксамитово-ніжна нота «ля»
Тональність до дієза піднімає.

Нарешті, у Бетховена повчись -
Без ноти «сі» - мелодії чи співу
Нема. Високий дух є в ноті «сі»,
Її положення, як символ стилю.

Скачуть ноти разом, поодинці.
До, ре, мі, фа, соль, ля, сі - допоки,
Не розкидають по полицях
Їх дві чиїсь зухвалі руки.

Всі ноти не живуть в покорі,
У них є туз і секретарші.
Вважається, що в сі-бемоль мінорі
Сприймаємо ми поховальні марші.

Та окрім цих підневільних нот,
Бувають ноти-паразити.
Хто їх зіграє - здійснить переворот?..
Бог - з нами, з ними - композитор!

Скачуть ноти разом, поодинці.
До, ре, мі, фа, соль, ля, сі - допоки,
Не розкидають по полицях
Їх дві чиїсь зухвалі руки.