Усі ми нібито живем,
та не турбують нас давно
Ні потягу здаля свистки,
ні пароплавові гудки.
Інші - ті, кому дано, -
йдуть на глибину і бачать дно,
Та, як оті гнойовики
чи на мілині - мальки.

А поряд випадки літають, наче кулі:
Заблукані, сліпі, на злеті, запізнілі.
Одні під них постати ризикнули,
Й одразу - хто в пошані, хто - в могилі.

А другі - не помітили,
а ми - їх уникали:
По прикметі чи навмисно -
не на ту ногу встали.

Серед суєти та колотнечі -
давно ми не прямі!
То прагнемо поклони бить,
а то - зав’язувать шнурок.
Ми прагнемо полинуть в майбуття,
та світлії уми
Все викладають між рядків,
ніби в історичний строк.

А поряд випадки літають, наче кулі:
Заблукані, сліпі, на злеті, запізнілі.
Одні під них постати ризикнули,
Й одразу - хто в пошані, хто - в могилі.

А другі - не помітили,
а ми - їх уникали:
По прикметі чи навмисно -
не на ту ногу встали.

Ми прагнемо увись піднятись, -
адже думи піднялись,
І в небесах ширяють такі
вільні, вічні та легкі.
Нам теж так закортіло ввись,
що вчора ми перепились,
Всупереч гірким словам -
солодкі смоктали шматки.

А поруч випадки літають, наче кулі:
Заблукані, сліпі, на злеті, запізнілі.
Одні під них постати ризикнули,
Й одразу - хто в пошані, хто - в могилі.

А другі - не помітили,
а ми - їх уникали:
По прикметі чи навмисно -
не на ту ногу встали.

Відкритим зломом, без ключа,
ридаючи, слізьми крича,
Розкрити прагнемо чумний
підвал, ризики забувши.
Й тверезо, а не зопалу,
минуле знищуєм з плеча,
Та рукою, що знесилена,
в’яла та бездушна.

А поруч випадки літають, наче кулі:
Заблукані, сліпі, на злеті, запізнілі.
Одні під них постати ризикнули,
Й одразу - хто в пошані, хто - в могилі.

А другі - не помітили,
а ми - їх уникали:
По прикметі чи навмисно -
не на ту ногу встали.

Любо скинути з плечей тягар,
зваливши все на Бога,
І руку витягнути, показати -
в ній нема ножа,
Не боячись, що нас вже
не омине пересторога!
Бо живуть в душі іржа
та пристосовництво вужа.

А поруч випадки літали, наче кулі:
Заблукані, сліпі, на злеті, запізнілі.
Одні під них постати ризикнули,
Й одразу - хто в пошані, хто - в могилі.

А інші - не помітили,
а ми - їх уникали:
По прикметі чи навмисно -
не на ту ногу встали.