Лютує шторм у маяка,
Шмаття мов піну викидає
На дюни сонного піска,
І я дивлюся звисока,
Як хвилі голови ламають.

Я співчуваю їм - злегка -
Тим, хто загинув, та - здаля.

Я чую хрипи, смертний стогін,
І лють, що не вціліли.
Ще б пак! Узять такий розгін,
Набратись сил, пробить заслін -
І голову зламати біля цілі!

І співчуваю я - злегка -
Тим, хто загинув, та - здаля.

Ах, долі сиві гриви!
На смерть нас закликають
Труб радісні мотиви,
І лізуть дибки хвилі,
І шиї вигнуті ламають.

Ми співчуваємо - злегка -
Тим, хто загинув, та - здаля.

А вітер знову в гребні б’є
І пінні гриви - тягне.
Бар’єра хвиля не візьме.
Неначе ноги хтось їй підсіче -
І впаде змучена коняга.

Поспівчувають їй - злегка -
Коняці цій - здаля.

Я знаю - черга і моя прийде.
Мене штовхають і женуть до краю.
В душі передчуття - не мед,
Щось трісне біллю в мій хребет,
І голову я теж зламаю.

І співчуватимуть - злегка -
Мені, загиблому - здаля.

Багато тих, що у віках
На берегах спостерігають,
Уважно й зірко, отож як
Інші, поруч, у боях
Хребти та голови ламають.

Ще й співчувають їм - злегка -
Тим, хто загинув, та - здаля.

Та у пітьмі морського дна,
Там, де живуть лиш кашалоти,
Народиться, підніметься одна
Висока хвиля, мов стіна...
На берег кинеться вона -
Спостерігаючих затопить!

Я співчуватиму - злегка -
Тим, що загинуть, - іздаля.