Прийшов той час і день прийшов,
Як вибух, світла щедрість.
І тут і там святковий хор -
Тож зупинись, миттєвість!

Із неба проміні лилися,
Й співали ангелів хори,
І люди швидко знахабніли:
Смерті нема - нога, твори!

Один до смерті випивав,
Та, підлий, жив, не помирав,
Другий - з вікна літав бездарно,
А третього - душив сусід,
А той - його. А отже, всі
Добро та зло чинили. І безкарно.

І навіть той, який не знав
Ні суперечок, бійок, сварок,
Тепер свій голос підіймав
І ліз туди, де було жарко, -

І він поквапливо виймав
Із мокрих мостових булижник,
Раніше був він - тихий книжник
І зло з насильством зневажав.

Ніхто давно не помирав,
І той, що чітко про це знав:
Смерть - нагорода чи спасіння,
Той бити прагнув наповал,
До того ж сам собі співав,
Мовляв, я пам’ятаю мить нетлінну.

Світ учених - голову підняв,
В якомусь лікар інституті,
Отруту на людях вивчав,
І без - протиотрути.

До речі, стався десь погром -
Раділа правляча там кліка.
Однак усі - малі й великі -
Живі - усе скінчилося добром.

Там самовбивць числом до ста,
Зганяли танками з моста,
Тих, хто вдавився, - оживляли.
Фортуну - геть із колеса!
Так, день без смерті удався -
Застрільники трапезували.

Та глашатай, так повелося,
Уже в кінці того бенкету,
Сказав, що свято не вдалося -
Помер один - у лазареті.

В куточку тихому Землі,
Де пристрасті спокійні зовні,
Куди дістатись не могли
Реаніматори моторні.

Хто зміг зробити так ущерть?
Як вговорив він страшну смерть?
Ій хабара дали - і по роботі.
Проґавили, і без зітхання, -
Помер він просто від - кохання,
На злеті він помер, на верхній ноті.