Тут вам не рівнина, про неї забудь -
Тут чередою лавини ідуть,
І тут каменепадом ревуть валуни, -
І хтось полохкий мине схил крутий, -
Ми ж обираємо шлях важкий,
Що ріже даль стежиною війни.

Хто тут не бував, не ризикував -
Той ради сам собі не дав,
Хай унизу він з неба хапав зірки:
Внизу не стрінеш, ким ти не є,
За все життя щасливе своє,
Малої долі тутешньої красоти.

Відсутні й квіти, й жалобний лиск,
Не схожим є на обеліск
Той камінь, що навік тебе поховав, -
Як Вічним вогнем, та й день за днем,
Буя вершина снігів вінцем -
Яку ти так ніколи й не подолав.

І кажуть нехай, так, кажуть нехай, -
Дарма не гинуть люди й край!
Так краще, ніж з хвороби прийде гаплик.
А той, хто не зник, почне знов лік
І ризиків, і збитих ніг, -
Маршрутом пройде тим, що ти не зміг.

Стіна прямовисна... Ти з нею не грайсь!
І на порятунок тут не сподівайсь -
У кризі та скелях надійність і мить не жила, -
Надіємось тільки на свій кулак,
На руки друга та вбитий гак -
І молимось, щоби страховка не підвела.

Ми рубимо сходи... Хай вічно стоять!
І вже від напруги коліні тремтять,
І серце вже ладне до піку із грудей втекти.
Весь світ на долоні - стоїш ти німим
І тільки от трішечки заздриш отим,
Яким до вершини ще лише потрібно дійти.