«Шторма́», не «шторми», кажемо всякчас -
Слова смачні і стиснуті є добре:
«Вітри» - не «вітер» - зводять з глузду нас,
Із палуб викорчовуючи щогли.

Не вірили в прикмети ані разу -
Чуття компа́сів славимо заділ.
Вітрів напружені і пружні м’язи
Обтягуються шкірою вітрил.

На чаші Терезів - з небесних тіл -
Вирішує Нептун-бог долю нашу,
І зграя Гончих Псів з останніх сил,
Завивши хрипко, гонить нас на Чашу.

Корвет примарний - вже є наша назва,
Сузір’я Терезів гойда довкіл.
Вітри немов загострились відразу -
Та й крають шкіру здійнятих вітрил.

По курсу - інша тінь. Не розійтись!
Той корабель - і в шторм іде, як завше.
Он зашморг теліпається - дивись! -
На реї, за людьми занудьгувавши.

З ним Провидіння обійшлося круто:
Лиш вічний штиль - немає з часом діл, -
Попутний вітер наче біс попутав -
Знайти не може більше він вітрил.

Здається нам - долає небосхил
Сигналів таємничих голосіння...
Не спрага нагород чи слави крил
Нас кидає на скелі та каміння.

Впізнати все, незнаного ще роду, -
Очами, ротом, тілом пити шир!..
Хто в океані бачить тільки воду -
Той на землі не помічає гір.

Співай пісні нам, урагане-друже,
В думки лізь, проникай під череп, щоб
Влилась із зорепадом в наші душі
Землею й морем краща із хвороб!