Я пам’ятаю військкомат:
«Ти не годящий у десант, -
Таким, як ти, там невпротик...» І далі - сміх:
Мовляв, що з тебе за солдат?
Бо тебе - тільки в медсанбат!..
А з мене є такий солдат, як і з усіх.

А на війні як на війні,
А я - мов у важкому сні, -
Зрослася з тілом гімнастерка на мені.
Я завжди відставав в строю, -
Та якось в одному бою
Чомусь сподобався я дуже старшині.

...Окопна хихотіть братва:
«Студенте, скільки двічі два?
Гей, молодий, Толстой чи граф, а чи крутій?
А жінка в нього, хто вона?..»
Аж тут встрявав мій старшина:
«Йди-но поспи - ти ж не святий, а вранці - в бій».

І тільки раз, коли я встав
На повний зріст, він проказав:
«Лягай!.. - і далі без відмінків пару слів. -
Дірки для чого в голові!»
І запитав: «А що, в Москві,
Невже насправді хати є в п’ять поверхів?»

Залп шквалом став, - він застогнав -
Осколок в ньому остигав, -
Не дочекавсь моєї відповіді світ.
І ліг він - за п’ять ступенів,
За п’ять ночей і за п’ять снів -
Лицем на захід і чоботями на схід.